Стаття 63 Конституції України
- Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.
- Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист.
Стаття 63 конституції України тлумачення
63 стаття конституції України гарантує право особи на відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів. Це право є важливим захистом від самообвинувачення і може бути використане для захисту від несправедливого переслідування або засудження.
- Коло близьких родичів визначається законом. Закон України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначає близьких родичів як батьків, батьків подружжя, дітей, дітей подружжя, усиновлювачів, усиновлених, братів, сестер, дідусів, бабусь, онуків.
- Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист. Це право гарантує, що особа, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, має право на адвоката або іншого захисника, який допоможе їй у захисті своїх прав.
Стаття 63 Конституції України є важливим захистом прав і свобод людини. Вона гарантує, що жодна особа не може бути примушена давати свідчення проти себе чи близьких родичів, і що кожна особа, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, має право на захист.
Стаття 63 – коментар та поради
Формулювання норми ст.63 Конституції України, як би не хотілося іншого, але дозволяє не просто мовчати, а конкретно не давати «показань щодо себе».
Для з’ясування змісту поняття «показання щодо себе» слід звернутися до системного аналізу норм ст.ст.84, 85, 91 КПК України. Він дозволяє стверджувати, що «показання щодо себе» є джерелом відомостей не про будь-які обставини, до яких особа має той чи інший стосунок або у яких вона згадується, а лише про ті, які входять у предмет доказування у кримінальному провадженні, в якому особа допитується.
Без дотримання цієї обов’язкової умови жодні відомості, які так чи інакше пов’язані з особою, не можуть бути «показаннями щодо себе» в рамках конкретного кримінального провадження, яке не здійснюється щодо допитуваної особи.
За умов, коли провадження офіційно або фактично не здійснюється щодо свідка, на нашу думку, на випадок його допиту ст.63 Конституції України не розповсюджує свою дію, а відтак її використання може призвести до притягнення до відповідальності за ст.385 КК України.
Але що робити в таких випадках, коли а ні правди, а ні неправди говорити не можна, та ще й мовчати не дозволяють?
По-перше, адвокати нашого Об’єднання радять ніколи не використовувати у відповідях на питання слідчого категоричних формулювань і в поданій інформації «загладжувати кути» фразами на кшталт: «наскільки мені відомо», «наскільки я пам’ятаю», «за наявної у мене інформації».
Щодо найбільш «чутливих» обставин, про які свідок вочевидь обізнаний, але їх повідомлення слідчому гратиме не на користь захисту,якщо немає іншого виходу, то допускається навіть відповідь «зараз не пам’ятаю», яку в жодному випадку не можна замінити відповіддю «не знаю».